Михайло Вербицький ( 4 березня 1815 – 7 грудня 1870 рр.) належить до тієї плеяди українських композиторів, які заклали підвалини нової композиторської школи, що увійшла в історію нашої музики під назвою “перемишльської”. Іван Франко цілком слушно назвав Михайла Вербицького “найзначнішим талантом” серед галицьких композиторів і не без підстав. Його літургійна творчість, театральна музика, світські хори та солоспіви, інструментальна музика стали важливою часткою церковних богослужень, театральних вистав, концертного життя, домашнього музикування. Його життя і творчість були сповнені контрастів: непросте життя сільського священика, ускладнене матеріяльними нестатками і відокремлене у глухій провінції від світу великого мистецтва, дивовижно поєднувалися з потужною результативністю творчої діяльності. Станіслав Людкевич влучно назвав Михайла Вербицького “піонером галицької музики”, адже саме Вербицький почав новий етап у її розвитку, пов’язаний як з старовинними традиціями церковного співу нашого народу, так і народнопісенною творчістю. Його патріотична пісня “Ще не вмерла Україна” досить швидко переросла у Національний гімн, який сьогодні став гімном нашої Незалежної держави, обезсмертило ім’я галицького композитора. Створення українсько гімну бере початок з осені 1862 року. Український етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський пише вірш «Ще не вмерла Україна». Поширення цього вірша серед українофільських гуртків, щойно об’єднаних у Громаду сталося миттєво. Проте, вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь Долгоруков дає розпорядження вислати Чубинського «за вредное влияние на умы простолюдинов» на проживання в Архангельську губернію під нагляд поліції. Перша публікація вірша П.Чубинського у львівському журналі “Мета”, 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні патріотичний вірш не пройшов повз увагу й релігійних діячів того часу. Один з них, отець Михайло (Вербицький), ще й знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла Чубинського пише музику до нього. Вперше надрукований у 1863, а з нотами – 1865 вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917 році. У 1917-1920 “Ще не вмерла Україна” як єдиний державний гімн законодавче не був затверджений, використовувалися інші гімни. 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. Проте, тільки 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон “Про Державний гімн України”, запропонований президентом Леонідом Кучмою. Законопроектом пропонувалося затвердити як Державний гімн Національний гімн на музику Михайла Вербицького зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна». У той же час перша строфа гімну, згідно з пропозицією президента Л.Кучми, була змінена і звучить «Ще не вмерла України і слава, і воля». Цей закон підтримали 334 народних депутати, проти висловилися 46 з 433, що зареєструвалися для голосування. Не брали участі в голосуванні фракції Соцпартії і Компартії. З прийняттям цього закону Стаття 20 Конституції України набула завершеного вигляду. Національний гімн на музику М.Вербицького отримав слова, віднині затверджені законом.